Вже чотири роки і три місяці у російському полоні перебуває голова Федерації кунг-фу Мелітополя, член територіальної оборони міста з 2014 року Андрій Голубєв. За цей час він пройшов через катівні Мелітополя, Сімферополя, московське «Лефортово», ростовське СІЗО і нині перебуває у Чечні.

Про тортури, сфабриковану справу, бездіяльність Міжнародного комітету Червоного Хреста та відчай родин цивільних полонених в ексклюзивному інтерв'ю  розповіла дружина Андрія — Ольга Голубєва.

Ольга Голубєва – дружина цивільного в’язня Кремля Андрія Голубєва, фото 

«Погрожували прострелити ноги»

Андрія Голубєва викрали 6 квітня 2022 року. О шостій ранку до будинку прийшли троє озброєних військових зі щитами. За ними зайшли двоє чоловіків у чорному одязі та балаклавах. За словами Ольги, це були співробітники ФСБ.

«Вони погрожували, що прострілять ноги. У будинку були мама Андрія і наш семирічний син. Сказали, що якщо Андрій погодиться співпрацювати з ними, то його відпустять. Понад місяць я взагалі не знала, що з ним. Дякую журналістам, які першими повідомили мені, що він живий», — згадує Ольга.

Саме журналісти першими знайшли інформацію про Андрія Голубєва і повідомили Ользі, що він живий.
За словами Ольги, після викрадення вона обходила всі окупаційні «правоохоронні органи», однак усюди чула однакову відповідь:

«Нам казали: "У нас такого немає. Ми нікого не затримували. Напишіть заяву — будемо шукати". Дехто навіть запитував: "А хто його забрав? Як вони виглядали?" Я показувала машину, на якій його вивезли. Але мені відповідали, що такої машини у них немає».

Тортури струмом і «сироватка правди»

Шлях Андрія Голубєва — це географія російської репресивної системи. За словами дружини, з 6 по 19 квітня 2022 року його незаконно утримували у підвалі в окупованому Мелітополі.

Там його морили голодом, катували електричним струмом та, за словами Ольги, вводили у вену так звану «сироватку правди».

Після цього Андрія етапували до Сімферополя, де перші місяці він також перебував у підвальних приміщеннях без елементарних умов.

«Його били й погрожували, що через нього буде погано і нам. Ми із сином ще чотири місяці залишалися в окупації», — розповідає Ольга.

Саме в Сімферополі окупанти об'єднали справи п'ятьох викрадених мелітопольців:

• Андрія Голубєва;
• Олександра Жукова;
• Ігоря Горлова;
• Юрія Петрова;
• Володимира Зуєва.

Їх звинуватили у «міжнародному тероризмі» та підготовці вибуху. Показово, що окупанти не визнали факт його викрадення 6 квітня. Офіційною датою арешту в документах вони зазначили 20 квітня.

«Лефортово», Ростов і вирок

Після Сімферополя полонених перевели до московського СІЗО «Лефортово», де вони майже рік перебували у повній ізоляції.
Потім їх етапували до СІЗО №1 у Ростові-на-Дону.

Саме там розпочався показовий процес у Південному окружному військовому суді. Російські пропагандистські медіа навіть помилково називали мелітопольців «азовцями».

«У Ростові їх тримали в підвалах. Камера була розрахована на десятьох, але там утримували тридцять людей. Андрій спав на підлозі. Туалет був просто в камері. Сирість, щури, жодних прогулянок», — говорить Ольга.

Андрій Андрій Голубєв у залі суду, фото з росЗМІ

29 квітня 2025 року, після двох років судового процесу, російський суд виніс вироки. Андрія Голубєва засудили до 12 років колонії.

«Його "провина" лише в тому, що він любить Україну і залишився їй вірним», - каже дружина.
«Найстрашніше - вони вже думають, що про них забули»

Зараз Андрій перебуває у Чечні, де триває розгляд апеляції. Родина підтримує зв'язок через сервіс тюремної пошти «Зонателеком».

Дружина ув’язненого каже, що умови в яких перебувають ув’язнені в чеченській тюрмі, в порівнянні з попередніми СІЗО, кращі. Більше того, в Чечні поважають людей старшого віку і навіть дозволили літній мамі Андрія побачити сина вперше за 4 роки ув’язнення.

«Вони спілкувалися через скло. Він ледве сидів на стільці. У нього дуже боліла голова. Зі здоров'ям усе погано. Ще до полону він мав проблеми із суглобами, а зараз на коліні з'явилася пухлина невідомого походження».

Але фізичний стан — не єдине, що непокоїть родину.

«Найстрашніше, що всі вони перебувають у дуже важкому психологічному стані. У них уже виникає відчуття, що про них забули, що вони нікому не потрібні», — говорить Ольга.

За її словами, деякі люди, які у 2022 році підтримували зв’язок з Андрієм, сьогодні навіть не відповідають на телефонні дзвінки Ольги.
У державних структурах їй відповідають, що родини знають про полонених більше, ніж самі установи.

«Мені дуже боляче, що в інших містах, наприклад у Херсоні, керівництво міста постійно говорять про своїх цивільних полонених. А ниші відчувають себе покинутими, бо їх судьбою не хто не займається. Андрій пише про це в листах.. Саме це морально вбиває людей», — каже Ольга.

Червоний Хрест так і не приїхав

За словами Ольги Голубєвої, за понад чотири роки полону представники Міжнародного комітету Червоного Хреста жодного разу не відвідали Андрія у місцях утримання.

Єдиною відповіддю, яку отримала родина, стало повідомлення, що російська сторона не надає організації доступу до полоненого та інформації про нього.

Для сімей українських цивільних бранців це означає роки невідомості, відсутність міжнародного контролю за умовами утримання та постійне відчуття безпорадності. Саме це, зізнається Ольга Голубєва, сьогодні є одним із найважчих випробувань для родин цивільних бранців Кремля.