У Запоріжжі завершився унікальний судовий процес. Комунарський районний суд виніс вирок верхівці окупаційного «МВС» Запорізької області у Мелітополі.
Четверо російських силовиків — від генерал-лейтенанта до підполковника — отримали по 12 років позбавлення волі за воєнний злочин: незаконну депортацію цивільних осіб. У матеріалах справи розкрилася схема окупантів: як мирних мешканців використовували для зйомок пропагандистських роликів, знущалися над ними та змушували пішки йти в чужу країну.
«Московський десант» та зрадники
Суд визнав винуватими тих, хто фактично керував терором та депортацією мирних мешканців у Мелітополі:
Олег Колтунов — генерал-лейтенант, голова «ГУ МВС». Його прислали до Мелітополя з Москви. До повномасштабного вторгнення обіймав посаду в управлінні карного розшуку МВС Москви. Після окупації був призначений керівником «ГУ МВС Росії по Запорізькій області» з дислокацією у Мелітополі. За словами свідків, навіть російські підлеглі радили триматися від нього якомога далі, називаючи «мстивим і недалеким».
На фото Олег Колтунов — начальник «ГУМВС у Запорізькій області»
Костянтин Разигрін — головний з «міграції», фахівець із примусової паспортизації. Колишній співробітник міграційної служби РФ у Ростовській області, з 2022 року керував міграційним управлінням на окупованій території. Раніше він уже був заочно засуджений в Україні за аналогічний злочин.
Костянтин Разигрін. Фото окупаційних ЗМІ
Олег Кокуш та Олег Ступішин — виконавці, які підписували папери про висилку та особисто курирували процес «видворення».
Олег Кокуш — заступник начальника відділу міграційного контролю, виконував функції безпосереднього виконавця депортацій.
Олег Кокуш Фото — Миротворець
Олег Ступішин — уродженець Краснодарського краю, з 2024 року виконував обов'язки начальника міграційного управління і він також ухвалював рішення про депортацію українських громадян.
Олег Ступішин. Фото окупаційних ЗМІ
Шокуючі подробиці від свідків
1. Спектакль на площі Перемоги (Історія Олени Т. з Якимівки)
Колишня держслужбовиця, яка рішуче відмовилася працювати на окупантів, на суді розповіла, як загарбники перетворили її життя на нескінченний цикл арештів, щоб зрештою викинути за межі країни з «квитком в один кінець». Згідно з матеріалами справи, Олена, колишня співробітниця податкової, потрапила в жорна «правосуддя» у лютому 2024 року. Її тримали в ІТТ Якимівки, але окупантам було потрібне формальне обґрунтування для депортації.
Те, що жінка розповіла в суді, нагадує абсурдний трилер. Історія протистояння Олени з окупаційним режимом почалася в Кирилівці. Відмовившись працювати на ворога, жінка переховувалася на узбережжі на одній із баз Кирилівки, але саме там її знайшов один із головних катів регіону — Олег Колтунов.
«Він особисто пропонував мені роботу в їхньому „МВС“ або в податковій Луганська. Пропонував кілька разів», — згадувала на суді Олена.
Отримавши рішучу відмову, система перейшла від умовлянь до репресій. 7 серпня 2023 року жінку викрали. 45 діб її тримали в «сірій зоні» — на складах одного з мелітопольських підприємств. Без зв'язку, без статусу, без надії. Рідні навіть не знали, чи жива вона. Окупанти вимагали одного — зізнання у «шпигунстві» та зв'язках із МВС України. Коли звинувачення в тероризмі розсипалися, загарбники запустили карусель адміністративного терору. Олену п'ять разів поспіль карали за нібито «порушення комендантської години», яке самі ж і інсценували.
Схема була відпрацьована до автоматизму:
- Жінку тримали в камері ІТТ до 22:00.
- У момент настання комендантської години її вантажили в багажник авто і вивозили на порожню вулицю.
- Там її «виявляв» патруль ДПС, який одразу оформлював протокол за перебування на вулиці вночі.
- Вранці — суд, 15 діб арешту, і в день виходу — все по новому. Щоб звинуватити її в «порушенні комендантської години», силовики влаштували інсценування.
Вночі Олену заштовхали в УАЗик і привезли в центр Мелітополя на площу Перемоги. Там її змусили вийти з однієї машини і під прицілом камер відеоспостереження пересісти в інший УАЗик. Суть провокації: зафіксувати на камерах «факт» перебування цивільної особи на вулиці вночі. На підставі цього відеозапису вранці суд виносив рішення, що ставало формальним приводом для «видворення». Цю процедуру з нею проробляли кілька разів, катаючи містом як живий реквізит.
«Мене тримали десь до 10-ї години вечора. О 10-й вечора мене вантажили в машину в багажник, везли і висаджували. А там служба ДПС мене забирала... І так 5 разів... Це з 20 вересня до самої депортації — 2 березня».
Цей замкнутий круг тривав майже пів року. Весь цей час від неї вимагали підписати папір про «добровільний» виїзд, але Олена була впевнена: підпис під таким документом — легалізація її можливого вбивства або безслідного зникнення.
«Нічого особистого» та мішок на голові
Фінал цієї спецоперації настав 2 березня 2024 року. З камери ІТТ Олену вивели в наручниках і з мішком на голові. У будівлі захопленої міграційної служби на неї чекав Олег Кокуш.
«Мене забрали з ІТТ, вивели з мішком у наручниках. Мене зустрів Кокуш Олег Володимирович. Він завів мене до будівлі міграційної служби в Мелітополі. Там він мені сказав, що я буду депортована... Сказав „Нічого особистого“. Я попросила якось повідомити рідним. Мені відмовили, сказали, що це не належить за процедурою», — розповідає потерпіла.
Олену та ще одну жінку погрузили у звичайну «Газель». Маршрут пролягав через руїни Маріуполя та Новоазовськ у бік кавказьких гір.
Загроза на перевалі: «Куля в лоб»
На кордоні з Грузією, біля знаменитого КПП «Верхній Ларс» Олег Кокуш, який курував депортацією, перейшов до прямих погроз. «Кокуш сказав нам прямо:
„Вам краще все-таки виїхати, бо якщо повернетеся — отримаєте кулю в лоб“», — свідчить Олена.
На запитання адвокатів, чи прагнула вона сама покинути дім, жінка відповіла коротко і твердо: «Ні. Я до останнього чекала на Україну там, на своїй землі». Свобода настала лише 10 березня 2024 року.
У винесеному «повідомленні» Олені оголосили заборону в'їзду на територію РФ (включаючи ТОТ України) терміном на 21 рік.
2. Олена Ф. (Мелітополь) — автомат за спиною та салон у поліетилені
Історія переслідування підприємниці з Мелітополя Олени Ф. почалася в березні 2023 року. О четвертій ранку в квартиру увірвалися співробітники ФСБ та солдати. Жінку звинуватили у зв'язках із українським спротивом. Допит тривав чотири години і був обставлений як психологічне катування.
«Люди змінювалися щогодини. І щогодини за моєю спиною ставав новий солдат, направляючи мені в потилицю автомат», — згадує Олена.
Згідно з матеріалами слідства, Олену Ф. примусово доставили до будівлі міграційної служби на вулиці Чернишевського в Мелітополі, де повідомили про депортацію «без пояснення причин». У неї вилучили: оригінали паспортів, свідоства, техніку. Натомість окупанти змусили жінку підписати «відмову від російського громадянства через політичні переконання».
Це стало формальним приводом перетворити її життя на пастку. На прохання повернути документи силовики кинули: «Чекайте, перевіримо — віддамо».
«Ідентифікація» під наглядом ФСБ
Українські документи так і не повернули. Без них Олена опинилася заблокованою у власному місті — будь-який патруль міг відправити її «на підвал» за відсутність статусу. Їй сказали пройти процедуру «ідентифікації особи», яка стала формою збору розвідданих:
- За 12 днів потрібно було зібрати десятки довідок, перекласти їх російською та нотаріально завірити.
- В анкетах ФСБ вимагала детальні дані всіх родичів, які живуть у «недружніх країнах» (включно з вільною територією України), їхні телефони та e-mail.
- За будь-яку технічну помилку або описку жінці прямо погрожували «наслідками».
Процес затягнувся на довгі місяці. Увесь цей час Олена перебувала під постійним «наглядом» спецслужб як фігурантка сфабрикованої кримінальної справи.
Мішок на голові та електрошокери
Розв'язка настала за рік, у березні 2024-го. Знову четверта ранку, знову вибиті двері. Олену штовхнули обличчям до стіни так, що вона знепритомніла. Оговтавшись, вона побачила над собою людей з електрошокерами. Їй дали 5 хвилин на збори. Потім — мішок на голову і конвой. Їй оголосили заборону в'їзду в Росію на 35 років.
Для депортації підігнали білий мікроавтобус, салон якого був повністю затягнутий поліетиленом, що створювало гнітюче враження перевезення «вантажу 200», а не людей. 3 березня 2024 року вона була змушена пішки йти до КПП «Казбегі». Лише на самому кордоні жінкам жбурнули їхні українські паспорти.
Фактично, за версією слідства, Олену насильно вивезли і змусили перетнути кордон під тиском — без законних процедур і з порушенням її прав.
Жінок із Мелітополя, за свідченнями Олени Ф., супроводжував один із нинішніх підсудних — Олег Кокуш, який погрожував жінкам. Обіцяв, якщо ті повернуться в Мелітополь, їх посадять і надовго. Маршрут пролягав через зруйнований Маріуполь і Новоазовськ у бік російського кордону. Протягом усієї дороги Кокуш не приховував намірів, відкрито погрожуючи розправою, якщо жінки колись спробують повернутися до рідного Мелітополя.
Лише безпосередньо на прикордонному пункті, біля грузинського КПП «Верхній Ларс», жінкам кинули їхні українські паспорти і буквально виштовхнули в нейтральну зону.
Олена вижила і змогла дати свідчення в суді.
3 Заборона в'їзду до 2080 року — історія Ірини М. з Бердянського району
Історія Ірини — це попередження всім, хто намагається повернутися на ТОТ. Вона з чоловіком і маленьким сином повернулася з Чехії в окупацію, сподіваючись жити у своєму домі. Вони подали документи на російські паспорти (без яких там життя неможливе). Замість паспортів сім'ю викликали і оголосили: вам заборонено в'їзд до РФ до 2080 року. Фактично людей позбавили дому на все життя. 27 січня 2025 року до Ірини М., колишньої бухгалтерки селищної ради, прийшли озброєні люди.
Ініціатором депортації виступив Олег Ступішин, а документ затвердив Олег Колтунов. Коли сім'я спробувала знайти адвокатів у Бердянську, їх викрали прямо з орендованої квартири, відвезли в Мелітополь, а звідти — у закритому мікроавтобусі через усю Росію до Північної Осетії.
«Верхній Ларс»: пішки в невідомість
Усіх постраждалих депортували за однією схемою:
Психологічний тиск: Кокуш відкрито заявляв:
«У ваших інтересах піти зараз швидко і мовчки. Відмовитеся йти пішки — повернетеся в камеру назавжди».
Фізичне виснаження: Людей, серед яких були пенсіонери та особи з інвалідністю, змушували йти через гірський перевал пішки з сумками, без грошей та зв'язку.
Вирок: 12 років кожному
Суд дійшов висновку: це не була «евакуація» чи «гуманітарний захід». Це була насильницька депортація — воєнний злочин. Колтунов, Разигрін, Ступішин та Кокуш отримали по 12 років позбавлення волі кожен. Також суд постановив конфіскувати все майно засуджених (у разі його виявлення на території України).
Наразі всі четверо перебувають у міжнародному розшуку. Хоча вони переховуються в окупованому Мелітополі, статус воєнних злочинців робить їх «невиїзними» до будь-якої цивілізованої країни світу. Цей процес став можливим завдяки сміливості жінок, які не промовчали, а дали детальні свідчення.
