«Дагестанці й осетини нам сказали: “Ми вам не вороги. Але коли ми вийдемо, а нас замінять росіяни - тоді тікайте”». Цей знак став одним із вирішальних для сім’ї переселенців, які прожили в окупації чотири роки. Про життя на окупованій Херсонщині та Мелітопольщині розповідаємо з перших вуст.
Олена (ім’я і точне місце проживання змінені з міркувань безпеки, - авт.) разом із чоловіком і трьома дітьми виїхала з окупації 24 лютого 2026 року. Вони жили в селі на кордоні Херсонської та Запорізької областей. Виїхали за допомогою благодійної організації Save Ukraine, яка рятує українські родини з дітьми та маломобільних людей із тимчасово окупованих територій:
Старшому сину Олени сьогодні 19 років, середньому - 17, а наймолодшій доньці лише 5 років. Одна з дітей має інвалідність. Під час повномасштабної війни жінка разом із чоловіком працювали на полях у фермерів. Життя в окупації сім’я згадує як страшний сон.
Шкільна система доносів
Олена розповідає, що в їхньому селі вчителі спочатку не хотіли співпрацювати з окупаційною владою й не виходили на роботу. Але гроші перемогли.
- Коли їм привезли сумки з грошима прямо до школи, у прямому сенсі слова, то відразу «перевзулися». У нас спочатку навіть українська мова була в школі. Нам казали, що за бажанням діти можуть її вивчати. Але лише пів року. Потім її взагалі скасували й усе замінили «рідною мовою», тобто російською, — розповідає жінка.
До школи почали змушувати ходити всіх. Якщо діти не відвідували заняття, на батьків складали адміністративні протоколи та передавали справи до суду. Згодом почали погрожувати вилученням дітей із сім’ї, адже це вважалося супротивом владі. У школах учнів змушували доносити один на одного.
- У школі мій старший син відкрито підтримував Україну, поки це не стало небезпечним. Російські військові заходили в класи, перевіряли телефони, карали за будь-які згадки про Україну. Однокласників тижнями допитувало ФСБ - за жарти й фото. Дітей змушували вибачатися на камеру, а кожен день у школі починався з гасел «Слава Росії» і «Путін - наш батько». Уроки перетворилися на потік пропаганди: Україну називали нацистською державою, а Росію - «визволителем», - розповідає жінка.
- Дійшло до того, що старшокласників змушували перевіряти телефони в учнів молодших класів. Якщо там знаходили українську мову - одразу до батьків приїжджали ФСБшники «на бесіду». Син намагався в школі відвертатися від камер, щоб його фото ніде не з’являлося. Але були вчителі, які казали: «Якщо вам щось не подобається - їдьте в Україну, там вас швидко в армію відправлять».
Військова муштра з дитячого садка
Олена пригадує, як її дітей змушували ходити в пропагандистські гуртки, а молодшу доньку одягали у військову форму.
- Військова підготовка починається з дитячого садка. Там мою молодшу дитину вже вчили ходити строєм, марширувати, одягали у військову форму. Мені одного разу сказали здати гроші на «наряди». Я думала, що це будуть костюми на свята, а виявилося - військова форма.
Потім у школах почали вводити військову підготовку. Відвідування гуртків стало примусовим. Якщо дитина відмовлялася - директор повідомляв окупаційній владі, і додому вже приходили не вчителі, а люди у військовій формі.
Крім того, у школах відкривають кадетські класи, залучають дітей до рухів «Юнармія» та «Орлята Росії».
- Дитина фактично вже не належить батькам. Спочатку «Орлята», потім кадетський корпус, а далі - «Юнармія». Якщо дитина показує гарні результати - її направляють до військових навчальних закладів. Вибору професії фактично немає. І дівчат, і хлопців забирають до армії, - каже жінка.
Ба більше, окупанти намагаються створити ілюзію вибору і добровільності, однак це швидко закінчується.
“До нас у школу приїхав якийсь спеціаліст російський по вихованню з Москви, ніби так нам приділяють багато уваги. Зустрічі спочатку були добровільні, і він сказав, хто бажає - той може йти. Я від батьків сказала, що наші діти не звикли до військової дисципліни. І мені затулити рота, бо “тут такий поважний чоловік до нас з Москви приїхав, а ти балакаєш”. Тоді в “Юнармію” вступили лише 2 хлопці з нашого 10-го класу”.
За словами Олени, хлопці, які потрапили до військового табору після повернення відмовилися від участі в “Юнармії”.
“Влітку вони повезли їх в Крим на військовий полігон. Хоч вони неповнолітно, їх вивезли без нагляду батьків. І вони там пройшли повну підготовку. Але коли приїхали, то обидва пішли до директора і сказали, що більше не хочуть брати участь у “Юнармії”. Приїхали дуже замучені і ніхто не розумів, що там з ними робили”.
В армію відправляють навіть людей з інвалідністю
Найбільше Олена боялась, що її старшого сина відправлять до лав Російської армії. Тому відразу після школи юнак вступив до аграрного вишу. Ті, хто ніде не навчається в окупації в першу чергу ризикують бути відправленими на війну. Друга старшого сина Олени Володі, який не вступив, примусово забрали, били, змусили підписати контракт — і він зник на фронті без жодної звістки.
А на облік у військкомат хлопців ставлять ще в школі.
- Дітей із 16 років без дозволу батьків везуть централізовано. Під’їжджає шкільний автобус. Їх туди садять, із ними їде психолог. І везуть до військкомату, де всіх беруть на облік. Це не за бажанням, а примус. І везуть усіх незалежно від того, чи є в них вади здоров’я, чи ні. Усім дають категорію А1 - це придатний до всіх видів військ, - розповідає Олена.
Жінка наводить приклад сім’ї її знайомих, яка виховувала сина з інвалідністю через захворювання серця та порушення інтелектуального розвитку. Навіть цього сільського хлопця визнали придатним до військової служби в російській армії.
- Медогляд не підтвердив захворювання. Хлопець, як я пам’ятаю, усе своє життя ходив із дерев’яним луком по селу і казав, що він «вбиває пташок». А йому тепер дали категорію А1. І що ж це за армія така в них?
Студентам у вишах обіцяють відстрочку від армії, але до військкомату потрібно ходити щороку. Освіта хоч і безкоштовна, але кожен має підписати документ про те, що зобов’язується потім 5 років відпрацювати за спеціальністю. Але найстрашніше те, що кожному вишу, як у Росії, так і на окупованих територіях, уже надали рознарядку: 2% студентів мають поповнити лави російської армії. Відраховують з університету, за словами Олени, дуже просто: ставлять пропуски - більше 80, і ти вже не студент.
- Мій син до військкомату відніс документ, що він навчається в університеті. А там сидить така «краля» у військовій формі і каже: «18 років? Скільки можна вчитися — йди воюй!». Якщо батьки з неповнолітніми дітьми приходять до військкомату, то їх туди не пускають. Вони чекають на вулиці. Тобто ми не маємо права знати, що їм там кажуть на бесідах, - пригадує Олена.
«Хлопці, пора тікати»
Останнім поштовхом до виїзду стало те, що старшого сина Олени могли відрахувати з університету через сфальсифіковані «пропуски». Це означало мобілізацію. Як потім виявилось, до такої схеми вдаються у вишах в окупації, щоб виконати план Міноборони РФ щодо вербування студентів до армії: контракт з Міністерством оборони мають укласти не менш як 2% студентів.
У селі, де мешкала сім’я, дедалі частіше почали вимикати електрику, інтернет і зв’язок. Життя стало нестерпним.
- Зв’язок дуже поганий. «7Телеком», «НаСвязі» ще хоч якось працювали. Але якщо десь відбувається переміщення техніки - одразу вимикають зв’язок. Коли в них тихо - зв’язок є. А коли ми виїжджали: Viber не працював зовсім, Facebook майже не відкривався, через Telegram ще можна було переписуватися зі знайомими, але розмовляти - вже ні. Люди з України туди вже не можуть зателефонувати, лише написати щось.
У посадках біля села, де мешкала Олена, стояли дагестанці й осетини. У розмовах із місцевими вони казали: «Ми вам не вороги. Але якщо ви побачите, що ми виїхали, а замість нас прислали тільки росіян - тікайте. Це означає, що фронт буде вже у вас».
- У нас почали дуже часто вимикати світло. То на п’ять діб, то на добу - і так постійно. Із наших посадок почала виїжджати військова техніка, і в один день зникли наші «квартиранти»-кавказці. А біля магазину я побачила вже росіян. Розмовляють своєю мовою. І я прийшла додому та сказала: «Хлопці, пора тікати», - пригадує Олена.
Фосфорна хмара і «ліки-пустушки»
За словами переселенки, в окупації практично немає вузьких спеціалістів у медичній сфері. Людей із серйозними захворюваннями відправляють до Сімферополя. Більше того, жінка каже, що хворіти люди стали набагато частіше через погану екологію.
- Ми одного разу побачили з чоловіком, як зі сторони моря пливла фосфорна хмара. Пройшла над нами і далі у бік Мелітополя. Після цього в селі почалися масові хвороби, підвищувався тиск. По 2 людини в день помирали. В лікарні було не пробовкнутись – у люде загострення хронічних хвороб почалось, - каже вона.
У Олени теж почалась хвороба. Жінка каже, що коли вже шкіра на руках стала облазить, то вона вирішила, що скоро помре. Місцеві лікарі не знали як лікувати і звернулись за консультацією «світила» з Москви. А той дав одну пораду: «Вам категорично не можна мити руку».
В Україні лікарі швидко поставили діагноз жінці. Шкіра злазила через алергічну реакцію. Зараз Олена лікується і вже точно знає, що хвороба не смертельна.
Ще одна проблема окупованих територій – неякісні ліки.
- Валідол не допомагає. Дитині аскорбінову кислоту брала – їй сподобалось. Я укусила і відчула смак крейди звичайної і лимонна кислота. Від простуди пігулки не допомагають. Малина домашня більш ефективна. Мої подруги, які страждають на невралгічні захворювання, пішли на крапельниці. Якщо при Україні 6 місяців потім болі не відчували, то після російських -тільки гірше ставало. Росіяни ніякої медичної допомоги не надають. Вони і не приховують – чим менше нас українців там буде, тим більше вони своїх переселять», - каже Олена.
Виїзд і нове життя
Виїжджала сім’я за допомогою благодійної організації Save Ukraine. Коли сусідка рік тому виїжджала, вона залишила їхній телефон.
Фото надане редакції Save Ukraine
- Зв’язалися з нами дуже швидко. І виїхали ми без проблем. Про сам шлях розповідати не буду. Але організація дуже серйозна. Це не приватні перевізники, які женуться за грошима і можуть просто кинути вас на блокпості, якщо виникнуть проблеми з документами.
На кордоні представники Save Ukraine зустріли родину. Допомогли з пошуком житла та оформленням гуманітарної й фінансової допомоги.
- Коли ми перетнули кордон, нас одразу прийняли як рідних: нагодували, дитину відвели в кімнату з іграшками. Оформили допомогу - по 10 800 грн на кожну людину. Нам надали чудовий будиночок з усіма зручностями, одразу дали багато продуктів і одяг. На молодшу дитину від організації «Посмішка» отримали 8000 грн на одяг. Ми приїхали з документами й рюкзаком, а тепер у нас є все. І нагодували, і одягли. Я, чесно кажучи, такого не очікувала.
Зараз Олена разом із дітьми отримує психологічну допомогу, діти проходять лікування, а мама чекає моменту, коли її донька вперше заговорить українською - вже у вільному дитсадку.
Контакти для тих, хто хоче виїхати:
- 0 800 33 31 29
- Telegram: @SaveUkraineOfficial
- [email protected]
Більше інформації:
