22-річний Іван Віхарєв з Михайлівки, що на Мелітопольщині, опинився у окупаційному СІЗО. Там його долю вирішив державний адвокат, що запропонував замість строку службу в армії РФ. Так чоловік підписав контракт і пішов воювати на стороні Росії.
Іван Віхарєв. Скрин з сюжету “Слідство. Інфо”
Сьогодні він - військовополонений. В Україні його судять за державну зраду. Сам він про себе каже коротко: “Зрадив своїх. Пішов проти своїх воювати”. Про це повідомляє РІА Південь із посиланням на матеріал “Слідство. Інфо”.
“Нормальна” окупація
Іван народився 14 вересня 2003 року в Михайлівському районі Запорізької області. Закінчив дев’ять класів, вивчився на тракториста. Повномасштабне вторгнення застав його вдома. Початок окупації згадує так:
“У 2022 році заїхала колона [російська колона у Михайлівку - ред.], було все нормально”.
Віхарєв розповідає про сусіда, який намагався перекрити дорогу російській техніці саморобними їжаками. Називає його “дурачком” і каже, що його родина разом з іншими сусідами відкидали перешкоди, щоб колона проїхала.
Окупація для нього не стала чимось незвичайним. Навпаки - сам зрадник та його рідні налагодили спілкування із російськими військовими.
“Навіть дівчата ходять, з росіянами спілкуються, зустрічаються. Моя мама навіть теж з військовим спілкується. Тато просто не знає і сестра. А сестра вже вагітна від одного [військового РФ - ред.]. Вони вже живуть разом нормально. Ну і я з ними гуляв, з військовими, пиво пили. Та все що можна було робили”, - розповідає полонений.
Кримінальна справа і “вибір”
Поворотною точкою стала кримінальна справа. Івана звинуватили у крадіжці у знайомого - так він опинився у СІЗО. Реального строку не дали, але перспектива залишалася.
“Я просто не хотів сидіти. І мені державний адвокат каже: «У тебе є два вибори: або сидіти, або воювати». Ну, я вибрав воювати”.
Так, за його словами, він підписав контракт у СІЗО, пройшов медкомісію в наручниках, після цього навчання і фронт.
“Ну, заробити нормальних грошей, повернутися, купити гарний будинок, гарну машину”, - пояснює своє рішення Віхарєв.
Підписав контракт він навіть попри поради від рідних. За словами зрадника, ще до кримінальної справи сестра просила не йти воювати, навіть якщо видадуть російський паспорт і повістку.
Схожа ситуація спіткала Ярослава, 24-річний мешканця села Новобогданівка Мелітопольського району. Він потрапив у полон до українських військових разом із громадянином РФ Максимом під час боїв поблизу Костянтинівки.
Військовополонений Ярослав з Мелітопольщини. Скрин з відео 36 ОБрМП
За словами Ярослава, його шлях до фронту почався з ізолятора тимчасового тримання, де з’явилися “переконливі аргументи” на підписання контракту.
Контракт, каже він, став умовою звільнення, далі - мінімальна підготовка і відправка на найгарячіші напрямки. Вже на позиціях Ярослава та інших військових почали атакувати дронами свої ж. Бо росіянам, за словами зрадника, не вигідний полон.
Обіцяні гроші і реальність
Іван стверджує, що йому пообіцяли 800 тисяч рублів одноразової виплати. Фактично отримав 195 тисяч і ще 20 тисяч так званих “путінських”.
“Хлопці сказали, що має ще прийти, але я щоразу перевіряв - нічого не приходило. Надурили, звичайно”.
Фінансова мотивація виявилася ілюзією. Як і обіцянки “легкої служби”. Після навчань у Маріуполі його з іншими військовими відправили до Курська. Там, за його словами, підрозділ готували до бойових дій, зокрема навчали пересуванню на мотоциклах. На позиції, каже, забезпечення було мінімальним. Частину спорядження видали й одразу забрали, а координація була слабка.
В одному з епізодів, які він згадує, підрозділ отримав по рації попередження про прибуття корейців. Тоді їм назакали кричати команду “красно-белый” або “Русь”, щоб ті зрозуміли, що це “свої”.
“Ми кричимо - Русь, а нас почала гранатами закидати. Нам сказали, що вони божевільні, їм байдуже, хто ти - росіянин, українець. Після цього я залишився один живий і цілий”.
Як зрадник потрапив до полону
У полон Іван потрапив поки шукав їжу.
“Ішов їсти шукати, дивлюсь - троє українців. Думаю, все попався, Підійшов, сказав: “Пацани, не буде закурити?”. Військовий запитав: “Так ти ще й наш?”. Я кажу так. Він каже: “Що ти тут робиш”. Кажу: “З тюрьми потрапив воювати”. Він питає: “Наших убивати?”. Я кажу: “Ну в цілому - так, але ні звичайно”. Потім документи їм дав і так мене прийняли у полон”.
На запитання, чи усвідомлював, що воює проти власної країни, відповідає непевно. Спершу намагається говорити про “війну на Донбасі” й нерозуміння причин. Але врешті із допомогою журналістки визнає: якщо армія однієї держави заходить на територію іншої - це агресія.
Проти Віхарєва в Україні відкрите кримінальне провадження за державну зраду. Водночас його можуть включити до обміну - якщо російська сторона подасть запит. Після повернення таких військових російські спецслужби перевіряють їх і нерідко знову відправляють на фронт.
Зараз Віхарєв відчуває себе зрадником і каже: “Краще б виїхав з тієї території”. А з іншими російськими військовополоненими спілкується “нормально”.
“Спокійно. Як всі нормально спілкуються, як звичайні люди. Не обзиваємо один одного, нормально спілкуємося. Там або анекдоти якісь розповідаємо, або там щось про своє розповідаємо”.
Система, що перемелює
Історія Віхарєва - не виняток, а елемент ширшої схеми. На окупованих територіях створені так звані військові комісаріати, які формують списки чоловіків призовного віку. Вербування супроводжується тиском, шантажем і кримінальними провадженнями.
Для українського правосуддя це - злочин проти держави. Для самого Івана - помилка, яку вже не можна скасувати.
Нагадаємо, російська пропаганда в окупованому Мелітополі активно просуває тему “добровільної служби” місцевих у складі 112 окремого розвідувального батальйону. Ролики знімають у характерному стилі: чоловіки в балаклавах, однакові формулювання, акцент на слові “добровільно”. Саме в такому відео знявся Олександр Швед - один з військових, якого вдалося ідентифікувати редакції
Військовий РФ Шведський з Мелітополя. Скрин з відео пропагандистів
