Близько 200 дітей-переселенців з Мелітопольського району, які нині проживають у Запоріжжі, отримали справжнє свято до Дня Святого Миколая.

Попри втому, розлуку й вимушене життя далеко від дому, мелітопольці зібралися разом, щоб створити хоча б трішки того тепла, яке втратили через окупацію.

У програмі заходу були:

• Розважальна програма з аніматорами: з танцями, іграми та квестами.

• Новорічні фотозони.

• Роздача солодких подарунків Святим Миколаєм. 

Організаторами заходу стали благодійний фонд «Отамани». Фонд з початку повномасштабного вторгнення  регулярно організовує свята для дітей, переселенців і людей з інвалідністю.

Начальник Кирилівської селищної військової адміністрації Іван Малєєв наголосив, що такі зустрічі важливі не тільки для дітей, а й для їхніх батьків:

«У першу чергу, це щоб діткам хоч якось пом’якшити таку важку обстановку, яка сьогодні в Україні. Але такі заходи важливі не тільки для дітей. І для батьків також: тому що вони розуміють, що їх не залишили, і хтось про них піклується».

“Для нас важливо бути серед своїх”

На захід прийшли десятки сімей, що нині живуть у Запоріжжі після евакуації з різних громад Мелітопольського району. Карина, мама маленької Аліси з Новенської громади, розповіла:

«Для дитини це розважальний захід. А мені хочеться її порадувати – створити новорічний настрій. Бо мабуть тільки завдяки дитині він і з’являється».

Жінка каже, що свята тепер відчуваються зовсім інакше, але родинні традиції тримають:

«Вже поставили ялинку, нарядили. Готуємо новорічні подарунки. Все як вдома – тільки без рідних. Батьки на жаль, залишились в окупації, звичайно це важко. Хотілось би щоб усі були разом».

Наталя, бабуся маленької Поліни з Якимівської громади, ділиться, що для їхньої родини свято – це спосіб хоч на день забути про втому й розлуку:

«Свято є свято. Дітям повинно бути свято. Дякуємо, що так організували. Для нас важливо бути серед своїх, поспілкуватися з земляками». 

А Марія з Веселівської громади прийшла з двома дітьми – 4-річною Варварою та 9-річним Микитою:

«Прийшли, щоб трошки дітей порадувати, відволікти від буднів. Такі свята дуже важливі, бо не всі можуть зробити їх дітям самостійно».

Бабуся Наталя сказала наприкінці дуже тихо, але щиро:

«Ми дуже сумуємо за домом. Але так потрібно жити. Бо діти працюють, а ми виховуємо онуків. Це наша радість. Хочемо побажати всім миру, здоров’я, терпіння. Все буде Україна».