Це ще одна історія про мешканців Мелітопольщини, які пережили окупацію і сьогодні будують нове життя в українському Запоріжжі.
Ігор Анатолійович Бондарєв до окупації був старостою сіл Богданівка і Степанівка Приазовської сільської ради Мелітопольського району. Війна застала його вдома.
«Братський» напад
- О 5 ранку пролунали вибухи, спалах. А там, де я перебував, поруч був Мелітопольський аеродром. Не хотілося в це вірити. Але потім прочитав новини. Це було жахливо. Відразу спало на думку: «Невже наші брати, як вони говорили, це зробили».
Біля нашого села ворог з'явився на третій день. Вони розмістилися поруч. У саме село не заходили. Я, як староста, вийшов до них з людьми. А вони нам сказали: «Наша місія - воювати. Ви нам не цікаві. Якщо не буде провокацій, то ми вас не чіпатимемо. Це не наша справа. Прийдуть інші і будуть з вами розмовляти».
На третій день вони зранку згорнули свій табір і виїхали», - згадує Ігор Бондарєв.
Вперше в село ракета прилетіла саме в той день, мабуть, хтось їх попередив. На це місце біля ботіївського кладовища прилетіла українська ракета. На жаль, відпрацювання виявилося «порожнім». Ворог встиг передислокуватися.
- Після цього шоку ми з односельцями в школі почали облаштовувати бомбосховище: хтось приніс генератори, почали проводити проводку, щоб було світло. І деякі односельці провели ніч уже в бомбосховищі.
Потім почалися проблеми з доставкою пенсії. І староста пішов на допомогу людям. Особистим транспортом він привіз їм з міста пенсію:
- Ми доставляли своїми машинами з Мелітополя 3 млн грн оберемками і по полях, щоб ніхто нічого не бачив і не знав. Це був жах».
«Україна вас кинула»
«Відпрацювання» села почалося тоді, коли в населений пункт заїхала Росгвардія.
- З усіх боків село заблокували на в'їзди і виїзди. Запустили 2 дрони. І ходили по домівках - перевіряли документи, прописку, шукали АТОшників і тих, хто воював. Люди були налякані.
Через 2 місяці, коли вони сформували свою районну адміністрацію, наші ж люди, з якими я працював 2 роки, почали пропонувати мені співпрацювати. Казали: «Ми тебе знаємо, ти ж староста і всіх знаєш - давай до нас». Я й подумки не мав, що буду з ними працювати. Наративи були такі: «Україна вас покинула. Ніхто вже не повернеться», – згадує Ігор Анатолійович.
Залишатися в селі проукраїнськи налаштованому старості було небезпечно. Ігор Анатолійович вирішив дочекатися, поки дочка закінчить 9 клас, і разом з нею виїхати до старшого сина в Запоріжжя.
«Не приїжджай - тебе шукають»
Через деякий час Ігор Анатолійович вирішив повернутися в село, щоб забрати в Запоріжжі свій автомобіль і речі, розраховував щось продати, щоб були гроші на життя в обласному центрі. Але в 2022 році на в'їзд в окупацію були величезні черги. Чекати доводилося часом більше місяця.
- І поки черга до мене дійшла, мені вже з села зателефонували і сказали: «Не приїжджай. Тебе вже шукали люди в цивільній формі. Ясно, що це були ФСБ. І я для себе вирішив, що краще я буду з маленькою сумочкою тут з сином і дочкою, ніж у них там в підвалі. І залишився в Запоріжжі.
Звернувся до Андрія Солопова. Він сказав, що дасть роботу, а на другий день вже мені видали гуманітарну допомогу. У нас з'явилися продукти. А з 14 вересня я вийшов на роботу на склад центру допомоги переселенцям «Саме тут», - розповідає мелітополець.
Рука допомоги
- І було приємно, коли ми виїжджали з окупації, нас тут зустрічали люди, які говорили, що все буде добре. І з роботою обіцяли допомогти і на перших порах їжу та одяг давали, - зазначає Ігор Анатолійович.
Спочатку переселенець жив у квартирі сина. А зараз з дочкою, яка вступила до юридичного коледжу, знімає житло.
Ігор Анатолійович працює в Приазовській громаді.У Мелітополі у колишнього фермера і старости села залишилися автомобіль, сільськогосподарська техніка і будинок, в якому давно оселилися росіяни.
- У будинку вже 2 роки живуть. Не знаю навіть хто – цивільний якийсь. Працьовитий якийсь».
У Запоріжжі переселенець встиг здобути другу вищу освіту за програмою «Ваучер».
Навчався в рідній альма-матер – у Мелітопольському державному таврійському агротехнологічному університеті ім. Дмитра Моторного, який переїхав до Запоріжжя.
- Другу освіту можна отримати тільки за плату. А тут такий шанс – вибрав геодезію, оскільки півтора року працював у землеустрої і розумію, про що йдеться. Вже закінчив і отримав диплом. Ще одна спеціальність у мене є».
До речі, син Ігоря Анатолійовича також отримав другу вищу освіту, скориставшись програмою «Ваучер» і отримавши в центрі зайнятості грант. На ці кошти відкрив у Запоріжжі кав'ярню.
На питання - про що мрієте, переселенець зітхнув і з посмішкою відповів:
- Повернутися в своє село і побачити своїх друзів. Зайнятися тією справою, яка мені подобається - допомагати людям, вирішувати проблеми. За 3 роки, що ми в Запоріжжі прожили, у мене стільки вже напрацювань, які можна в своїй громаді впроваджувати. Знайомства і соціальний капітал, який я тут отримав, стануть поштовхом для розвитку моєї громади, і я мрію про те, що ми повернемося додому і все у нас буде добре».
