Мешканець окупованого Мелітополя, учасник АТО та аграрій Юрій, як і багато інших земляків, після 24 лютого 2022 року став на захист України.
Нині він продовжує службу в Запоріжжі - попри поранення, отримані на фронті. Про долю бійця розповіли в Запорізькому обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
До війни - теплиці та зварювання
42-річний Юрій - родом із Мелітополя. До повномасштабного вторгнення він займався сільським господарством: будував теплиці, вирощував зелень і овочі. У міжсезоння підробляв зварювальником. Досвід участі в бойових діях у нього вже був - свого часу він служив у зоні АТО.
"Я був мирною людиною. Займався теплицями, заробляв на життя чесною працею. Але коли прийшли окупанти - іншого вибору не було. Треба було брати зброю", - згадує Юрій.
Вивіз сім'ю - повернувся захищати Мелітополь
Після початку повномасштабної війни Юрій евакуював дружину та доньку до Запоріжжя. Але сам із братом повернувся в окупований Мелітополь - російські танки вже підходили до міста. Там чоловіки почали готувати оборону: варили протитанкові їжаки, готували коктейлі Молотова, брали участь у мітингах.
"Нас було три сім'ї, їхали двома машинами. Попереджали про обстріли, але доїхали без проблем. А щойно наші були в безпеці - з братом повернулися. Потрібно було захищати Мелітополь", - каже чоловік.
Однак через два тижні - після окупації - їм довелося виїхати, і вони вступили до 115-го Мелітопольського батальйону 110-ї бригади ТРО.
"Трималися до останнього. Але коли зрозуміли, що місто захоплене - виїхали і записалися в наш батальйон. Тоді сформувався 115-й Мелітопольський батальйон 110-ї бригади ТРО", - розповідає боєць.
Перший бій і навчання в Норвегії
Перший серйозний бій Юрія - штурм Златополя. За його словами, це була друга спроба відбити населений пункт, і цього разу - успішна. Однак частина побратимів зникла безвісти.
"Це було пекло. Ми йшли відбивати село, яке вже намагалися повернути - але безуспішно. Вдруге пішли з морпіхами і танками. Взяли, але багатьох побратимів більше ніхто не бачив...", - згадує божць.
Пізніше Юрія направили на навчання до Норвегії, де він проходив підготовку як майбутній командир відділення. Після курсу його направили на позиції в Харківську область.
"Забезпечили всім - навіть шкарпетками і ліхтариками. Умови чудові. Там я зрозумів, як може виглядати турбота про солдата. Після навчання повернувся на позиції - стояли в Харківській області".
Штурми по кілька разів на день
Коли поля підсохли, бої на Харківщині стали особливо інтенсивними. Противник використовував отруйні речовини. Юрій згадує, що тримати оборону було важко, але українські воїни вистояли.
"Щойно підсохли поля - почалися штурми. По кілька на день. Вони навіть гази якісь використовували. Дуже важко, але відступати було нікуди", - каже Юрій.
До цього Юрій півроку воював на Сумщині. Там місцеві жителі допомагали військовим, приносили їжу, дрова, ремонтували авто, влаштовували концерти.
Поранення і нова служба
Під час одного з мінометних обстрілів на Запорізькому напрямку Юрій дістав важкі поранення - осколки в ноги та контузію. Після лікування він визнаний придатним до служби, але тільки в тилу. Зараз він працює в Запорізькому ТЦК.
"Міна розірвалася поруч. Було страшно. Потім - лікарня, реабілітація. Зараз служу в ТЦК. На передову вже не можу", - каже він.
Мобілізація має бути людяною
Юрій каже, що колектив гарний, але зарплата маленька, а більша частина колег - такі самі, як він, переселенці з окупації, що вимушені винаймати житло та забезпечувати сім'ї.
"Багато тих, хто виїхав з окупації - винаймаємо житло, потрібно годувати сім'ї. Одна людина на всю сім'ю працює - не витягнути", - зазначає він.
Юрій різко критикує байдужість деяких українців до війни:
"Багато хто воює без перерви вже три роки. Їх потрібно змінювати. Людей треба мотивувати, а не залякувати", - вважає він.
Мрія - повернутися до землі
Юрій зізнається, що дуже сумує за своїм колишнім життям, за роботою в теплицях. Після перемоги він мріє знову зайнятися сільським господарством.
"Дуже сумую за землею. Мрію знову повернутися в Мелітополь і вирощувати овочі, зелень. Жити по-справжньому. Але зараз - війна. І ми маємо її виграти", - каже захисник.
