«Я вже облаштувала нове життя після виїзду з Мелітополя. Але щовечора думаю: а раптом знову тікати». Як жити з цими думками розповіла психологиня Леся Залановська.
Наталія живе у Запоріжжі. Вона евакуювалася з окупації ще у 2022-му. За ці два роки жінка змінила три квартири, влаштувалася на роботу, облаштувала побут і навіть почала вирощувати квіти на підвіконні. Але радість від усього цього — із присмаком тривоги.
«Я ловлю себе на думці, що не купую собі посуд — гарний, той, що подобається. Бо думаю: навіщо? Якщо доведеться бігти знову, хіба я братиму ці тарілочки?»
Цей страх — мов тінь, яка лягає поверх усього: дружби, побуту, теплих вечорів із чашкою чаю. Він не вигаданий і не ірраціональний. Це — наслідок травматичного досвіду втрати дому, коренів і звичного життя. Але з ним якось треба жити.
Чому ми боїмося знову все втратити
Психологиня Леся Залановська, гештальт-терапевтка, кандидатка психологічних наук, каже, що за страхом втратити нове місце стоїть дещо глибше — втрата ілюзії контролю.
«Коли людина переживає втрату дому, вона втрачає не лише дах над головою. Вона втрачає вулицю, де гуляла, школу, перше кохання, лавочку біля під’їзду. І головне — відчуття, що вона контролює своє життя», — пояснює психологиня.
Саме тому після облаштування нового життя приходить тривога: якщо вже раз усе зруйнувалося, значить, може й вдруге. Тоді люди починають жити «на валізах»: не купують речі, не заводять нових друзів, не обживають простір. Вони чекають наступного "старту".
Життя в режимі «на потім»
«Нащо купувати? Все одно покину», — ця думка з’їдає щоденну радість.
«Ми відкладаємо життя. Це може здаватися дрібницею — не купити тарілку. Але насправді це сигнал: я не вірю, що моє життя тут надовго. І тому не вкладаюся в нього», — каже Залановська.
Страх майбутньої втрати блокує звичайні бажання. Людина живе ніби не по-справжньому — в очікуванні нової втечі.
«Життя — це комбінація страху і цікавості. Якщо залишитися тільки в страху, то ми втрачаємо другу частину — інтерес. А без цього — життя стає зупиненим. Моя відповідь: купувати, облаштовувати, не відкладати життя на потім», — додає фахівчиня.
Мій дім там, де я
Любов виїхала з Мелітополя. У Запоріжжі вона довго не могла відчути себе вдома. І навіть коли нарешті влаштувала побут, стала частиною волонтерської спільноти, страх залишався.
«Я вже обжилася. Але одного дня мені сказали: ти мусиш переїхати — знову. І тоді я зрозуміла, що, мабуть, ніде не буде мого дому. Я завжди ніби в гостях…»
Леся Залановська пояснює філософію: «Мій дім там, де я». Ці слова можуть стати точкою опори — як ниточка, на яку нанизуються всі тимчасові кімнати, міста і життя.
Тополі й бузки: про гнучкість, яка рятує
Пані Леся ділиться образом, який часто використовує на консультаціях:
«Є тополя — велика, міцна, укорінена. Але під час бурі саме вона падає першою. А є бузок — тонкий, гнучкий. Він гнеться, хитається, але вистоює. Так і ми. Міцність — це не про жорсткість, це про гнучкість».
Гнучкість — це здатність сказати собі: «Це мій дім зараз». І жити у цьому «зараз» — купити чашку, посадити вазон, запросити друзів на вечерю.
«Якщо колись доведеться тікати знову — так, буде боляче. Але я знову зможу обжитися, побудувати нове. Бо я — той, хто створює дім. Не місце створює мене», — наголошує психологиня.
Як жити зі страхом втрати дому: поради психологині
Визнайте страх. Він не «вигаданий». Це частина досвіду, і він має сенс. Не знецінюйте його.
Не відкладайте життя. Якщо хочеться нову скатертину — купіть. Навіть якщо все «тимчасово».
Створюйте опору в собі. У вас є досвід — ви вже це пережили, і вистояли. Це ваша сила.
Не будьте тополею — будьте бузком. Гнучкість — це те, що допомагає залишитися на ногах, навіть якщо дме буря.
Життя — це не про контроль, а про присутність
Ми не можемо гарантувати, що не доведеться знову все залишити. Але ми можемо бути присутні в моменті. І вірити: дім — це не лише стіни. Це відчуття, яке ми здатні створити будь-де. Бо ми — його джерело.
«Не відкладайте життя. Живіть. Тут. І зараз», — каже Леся Залановська. І хочеться в це вірити.
Ця розмова частина серії інтерв’ю з психологом про життя в окупації, адаптацію після виїзду та не тільки.
Шановні читачі, пишіть питання до психолога, які вас турбують, і ми поставимо їх у наступний раз!
