У Запоріжжі родичі полонених об'єднані єдиним горем створили свою спільноту. 10 місяців поспіль щотижня вони влаштовують у місті акції під назвою "Не мовчи. Полон вбиває". На акції 22 березня голосом редакції РІА Південь та ТРК-Мелітополь звучали історії полонених мелітопольських журналістів.

Акції проводять у різних місцях Запоріжжя, щоб привернути увагу суспільства до своєї біди. Редакції РІА Південь вдалося поспілкуватися зі Стеллою Орел, яка згуртувала навколо себе однодумців. Стелла Орел почала допомагати українським військовим у 2014 році, а тепер продовжує це робити в умовах повномасштабної війни.

телла Орел, військовий волонтер, організатор акції «Не мовчи, полон вбиває» разом з родинами військовополонених

- Ми бачимо які хлопці та дівчата повертаються з полону. Їх можна порівнювати з бранцями концтаборів. Це шкіра та кістки. Їм немає медичної допомоги, їх катують. І ми не маємо право мовчати – ми кричимо на весь світ.

Вже протягом 10 місяців щотижня збираємось. Це велика підтримка для родин військовополонених. І я закликаю запоріжців долучатись! Просто прйти та підтримати родини військовополонених!

Я своїм прикладом показую, що нас не зупинить ніщо: ні погода, ні психологічний та фізичний стан. Ми борці за нашу землю, країну, за своїх людей – безвісті зниклих. Ми кричимо на весь світ за воєнні злочини росіян".

Понад 8 тисяч українців, цивільних та військових, досі перебувають у російському полоні. Такі цифри наводить Юрій Таранюк, представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Голосом полонених на акції в Запоріжжі стали родини, друзі та навіть небайдужі перехожі. Звичайні люди, яких об'єднала втрата близьких.

аймолодші учасники акції разом з Ольгою, мамою 2-річного Мирона

Наймолодшому учаснику акції всього 2 рочки. Маленький Мирон поки навіть не говорить, але тримає плакат з написом «Вмію стояти, можу тримати – буду голосом. 92 ОШБ». Мама Мирона, Ольга, про важливість акцій розповідає:

- Ми тут знайомимось вже, і один одному поради даємо. Коли у мене вже надії не було, що чоловіка підтвердять, мене тут заспокоювала. Казали: «Та ти що, нам і через рік підтвердили, і через два, а бувало таке, що і без підтвердження міняли». У кожного тут своя історія. Разом ми сила.

Батько 2-річного Мирона зник на Курському напрямку на початку серпня 2024 року. Його побратима росіяни вже засудили на 15 років, як терориста.

З прапором 47 бригади стоїть Марія. Всю ніч жінка просиділа в коридорі з двома онучками, а на ранок побачила  – дитячий садок 4-річної Кіри зруйнований через російський обстріл. Але попри важку ніч, Марія прийшла на акцію, щоб кричати про зникнення сина.

- З 5 жовтня мій син вважається безвісти зниклим. Це найстрашніше, коли не знаєш, де твоя дитина. Онучка зі мною, весь час питає де наш тато. Зробила прапор. Весь час приходить та каже: «Коли вже наш тато прийде додому».

 

Мелітопольські журналісти у полоні. Не мовчимо

Журналісти РІА Південь , ТРК Мелітополь, ГО «Медіа Південь» долучились  до акції не тільки для висвітлення, а й для участі. Нагадували про мелітопольських журналістів, яких полонила Росія, та потребували звільнення також для цивільних полонених.

Полон вбиває – це не тільки назва акції, а й сувора реальність. Журналістка Вікторія Рощина була закатована в російському полоні. Світлана Залізецька – журналіст з Мелітополя, розповідає:

- Наш колега Георгій Левченко, адміністратор телеграм-каналу «РІА-Мелітополь», перебуває у маріупольському СІЗО. Йому пред’явили звинувачення у екстремізмі. Тобто з журналістів роблять екстремістів та терористів.

Євген Ільченко перебуває в полоні з 2022 року. Гергій Левченко, Ірина Левченко, Анастасія Глуховська, Владислав Гершон, Яна Суворова з 2023 року.

Світлана Залізецька – журналіст з Мелітополя, з плакатом "Журналісти Мелітополя в полоні"

 

Небайдужість

У результаті останнього обміну полоненими 19 березня додому повернулось 197 наших захисників. Учасники акцій «Не мовчи полон вбиває» у групі діляться своїми враженнями (пунктуація змінена):

- Тепер кожен раз коли хтось буде запитувати: «А чи є толк від цих ваших акцій?», я буду надсилати відео, де ми з подругою просто в сльозах, бо те саме прізвище, що шукали три роки, Є!

- Бачите все недарма! Треба виходити і боротися за кожного хлопця, який зараз знаходиться в полоні. На жаль нашого нема, але все одно: ми будемо чекати, будемо боротися і будемо вірити до останнього, що ми зможемо вибороти йому свободу!

Учасники акцій переконані, сенс виходити на вулицю на кричати про полонених – є. Це не тільки піднімає мотивацію та гуртує родини полонених, а й привертає увагу українською та світової спільноти. «Не мовчіть про полонених! Боріться за них так, як вони боролись за нас»!